Ген за селом, спить долина,
До неї в`ється стежина,
Як підеш ти, по ній зранку,
Побачиш чари світанку.
Ясні, веселі промінці,
Всюди танцьюють й по траві,
Посиплять й вмиють, скрізь сріблом,
Теплом покриють, так ніжно,
За якусь мить, заворожать,
Проміння ніжне, то ж люблять.
Ти тонеш знов, у цій красі,
Відразу тепло на душі,
І благодать відчуваєш,
Якщо пройдешся босоніж.
Помиєш ніжки у росі,
На Богом даній, цій землі,
Оглянеш оком, все й всюди,
Яку красу бачать люди!
Кличе, манить, земна врода,
Бачити це - насолода!
Коли ж красу відчуваєш,
То вже здається літаєш.
Сонце ясніше, засяє,
Твоя душа, аж співає,
Повернеш знов, до стежини,
І набереш собі сили.
12.062016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671933
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2016
автор: Ніна Незламна