Все плаче й журиться калина,
Гірку росу щодня п’ючи,
Колись в війну, у цій долині
Солдат в бою навік спочив…
Калина віти простягає -
Герою шану віддає,
"Ку-ку» зозулі лине з гаю
І в душу смутку додає.
Калину старість вже тривожить,
Та пам’ять ще така жива -
Забути подвиг той не може,
Картина бою ожива,
Як він без страху підповзає,
Ворожий танк щоби дістать.
Не знав фашист - гроза чекає,
В особі ось таких солдат.
Дружина вдома, рідна ненька,
Під ним – свята його земля,
Чекають діточки маленькі.
Та злоба очі застеля
До тих, хто мир його порушив,
Хто щастя у близьких украв.
За всю сім’ю, за землю-сушу
Солдат всі силоньки зібрав…
І зупинив той танк, ворожий,
(Враз дим поповз понад жита),
Не знав, що славу він примножить,
Але поплатиться… життям…
Ридає й журиться калина,
Гірку росу щодня п’ючи…
Праправнучата у долину
Прямують, дзвінко сміючись.
4.09.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671971
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.06.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)