Як не проспівати всі пісні
І не змити грішнику вину,
Так ніколи не забуть мені
Білий дим з гіркого полину...
Попалили зібране в купки,
Розмели - ніяк не обмину...
Аж у серце дістає важкий
Той нестерпний дим із полину...
І хоч вітер колами кружляв,
Ніби захищав мене одну,
Та під ноги всеодно лягав
Дим густий з їдкого полину...
І перемололось все давно -
Я вже вище себе не плигну...
І минуле пролилось вином
В білий дим із того полину...
І вже згодна... Й світ мені такий -
Звідки ж те гірке, щось не збагну,
Мабуть, знову обніма таки
Всюдисущий дим із полину...
Я... позабувала, що було
І тебе вже рідко спом "яну...
Моє щастя болем проросло
В білий-білий дим із полину...
І чому так склалося тоді,
Що зі мною ти не розминувсь...
Не втоплю я досі й у воді
Присмак той з гіркого полину...
Можна вірити, а можна - ні...
Виросте дурман із дурману...
Восени ж повернеться мені
Болем-димом з горе-полину...
Шаленіють і летять літа
І дарують скроням сивину...
Та чомусь й меди в моїх вустах
Знов гірчать... як дим із полину...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2016
автор: Наташа Марос