Вона сиділа у темній кімнаті
І дивилася, як за вікном лютувала злива,
Спалахувала блискавка,
Несамовитий гуркіт грому. А вона щаслива.
Дерева гнулися від ляпасів вітру,
Чорні хмари простягнули свої волохаті руки,
Обійнявши налякане місто,
Що тремтіло шибами вікон. Та її не лякали звуки.
Безпощадні гроза і злива
Несамовито танцювали в обіймах вітру,
Намагалися завдати шкоди.
Та у неї в очах світло, в душі – квіти.
І причина проста:
Там, під серцем, нове життя,
І вона зупиняє негоду
Просто поглядом…
13.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672051
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.06.2016
автор: Наталька МНС