Сльозами навтьоки віє сонце,
Роздягає спітнілих людей,
Туманить розум, зморює тіло,
Лікує душі від зимової холоднечі,
Солоні хвилі поволі заковтують,
Піщані пагорби зсихаються і кам'яніють,
Обвуглені плечі жінок створюють тонкі тіні,
На такій спеці вода випаровується,
Повітря перчене неначе струснули спеціі,
Тілом пробігають армії чорненьких мурашок,
Очі вдивляюсься та бачать лише жовто-зелені плями,
Плавиться прозора медуза,
Піщані замки висихають, стають крихкими,
Ламаються мури, розносять вітром свої тіла,
Сонце віє попіл міста,
Віє сльозами навтьоки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672122
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2016
автор: Cypikat