Чому з дитинства нам далекого й близького
усі твердять, мов здурені, одне і те ж:
один — це не сила, один — це є нічого,
нам одягають рамки цих безглуздих меж.
Адже один насправді — це є неймовірна міць,
вулкан, що жде моменту свого панування.
Один — може змінити все, добром чи силоміць:
думки, історію, або сенс існування.
А скільки нас таких? Таких от, по одному,
і кожен немов робот — програма деградації.
Мов купка сірих хмар: не вистачає грому,
і не беруть нікого найгірші провокації.
Чому нас стільки безліч, і по одному стільки?
Не можем щось змінити, не можем дати рух.
Ми лиш існуємо. Так, ми тут існуєм тільки!
Бо кожен онімів вже, осліпнув і оглух.
28.03
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672149
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.06.2016
автор: codyein