На ранок до мене сонце так ніжно тулиться
і я відчуваю на собі хвилясті промені.
Хай заздрить мені там за вікнами сіра вулиця -
думки мої всі аж по зав'язку світлом сповнені
Це світло стікає в очі по скронях і вилицях.
На серці у мене давно так сніги не танули.
Якби я вмів плакати, точно би сльози лилися
і серед кімнати розквітнули б свіжі пагони.
І було б усе навколо пахучо й зелено,
так добре і свіжо, мов навесні після повені.
Я радий , що тут і зараз нам бути велено.
Я радий , що відчуваю ці світлі промені
І знову між нами час, мов дугою, вигнутий.
І знов достигає цвіт на тендітних китицях.
Найменше за все я б хотів цю кімнату покинути,
але не знаходжу причини, щоб залишитися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2016
автор: Любомир Винник