Ж/Д вокзал, відправка в п*ять, і ти стоїш там на пероні,
І мрієш щоб його обнять, та він сидить уже в вагоні.
В той час, ти думала, про те,
Що як без нього буде важко,
Та все…відправка, поїзд йде,
Й закалатало серце страшно.
Багато так ти не сказала, чого хотіла розказать,
І стільки раз не цілувала, скільки хотіла цілувать.
В очах сльоза, на серці буря,
А в середині ураган.
Хотіла стій, йому сказати,
Коли складав свій чемодан.
Та все ж тоді так й не сказала - постій, прошу тебе, не йди!
Лише сиділа і мовчала, а в голові : не йди, не йди!
А він в той час, коли складався,
Так не хотів від тебе йти,
Але на вигляд, не здавався,
Та гриз себе він з глибини.
Коли сідали у таксі ви, сказав він сумно - на воклаз,
Ти думала тепер обніме, але він так і не обняв.
Ви їхали, час приближався,
Відправка поїзда у п*ять,
Але ніхто з вас не зізнався,
Як сильно він хотів обнять.
І тут ви разом на пероні, прощаєтесь вже на завжди,
Але ніхто так і не скаже - постій, прошу тебе, не йди!
У тебе руки задрижали,
І серце рветься на куски,
Але ти так і не сказала,
Постій, прошу тебе, не йди!
У нього в серці чорне море, яке наплакане слізьми,
Від того, що і не сказали - постій, прошу тебе, не йди!
І ось сидить він у вагоні,
І все….відправка…поїзд йде,
Стиснула сильно ти в долоні,
Записку: Прошу, постій! Візьми й мене!!!
Кушнір Марина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672358
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2016
автор: Кушнір Марина