Потяг сумно рвав сутінки й мовчки входив у зливу.
– Вип'єш?
– Не хочу.
– Краще?
– Все так же паршиво.
Слова обпікали вуста, слова тхнули недосказаним.
Подорожні боролись могильною тишею із цією заразою.
Сіра постіль саваном тулилась до тіл, поки потяг відспівував
вогкі душі знедолених, яких ця гробниця вмістила.
Хмари важко лягають на реї, простягаються вслід.
Поїзд тікає від зливи на Схід.
11.6.2016р,
Львів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672571
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2016
автор: Лань.