Вільям Шекспір «Монолог Гамлета» (переклад Володимира Туленка)

Вільям  Шекспір  «Монолог  Гамлета»
(переклад  Володимира  Туленка)

Тож,  бути?  Чи,  не  бути?  Це  –  питання!
Де  більше  гідності:  приймати  мовчки  
Важкі  удари  долі  непростої,  
Чи  стать  в  борні  супроти  мук  огидних
І  край  покласти  їм  нарешті?  Вмерти,
Заснуть  та  не  прокинуться.  І  знати,  що  скінчиться  
Сердечний  біль  і  тисяча  турбот,  
Які  судились  тілу.  Цей  кінець  
Бажать  для  себе  може  кожен.  Та  померти  —  
То  заснуть,  чи,  може,  бачить  сновидіння?  
Препона,  мабуть,  в  тому,  що  приснитись  
Нам  може  у  смертельнім  сні,  коли
Вантаж  земної  суєти  ми  скинем?
Єдине  це  і  спонукає  зносить
Всі  біди  й  горе  довгого  життя.
Інакше  -  не  зтерпіть  нам  глуму  часу,
Ярмо  гнобителів,  пиху  зухвальців,
Зневажену  любов,  та  суд  неправий,
Нахабство  влади,  причіпки  й  знущання,
Що  зазнає  в  нас  гідний  від  привладних,
Хто  б  це  терпів,  якшо  б  удар  кинджала
Усе  покінчив?  Хто  би  став  потіти,
Згинаючись  під  тягарем  життєвим,
Якби  не  острах,  що  з  незнаним  чимось
Є  в  тій  незвіданій  країні,  звідки
Ще  не  вертався  жоден  подорожній?
Миритись  легше  нам  з  відомим  лихом,
А  ніж  до  невідомого  летіти.
Так  розум  полохливими  нас  робить,
Рішучість  із  природженим  рум'янцем
Блідими  барвами  вкриває  думка.
А  наміри  високі,  народившись,  
Вмирають.  Так  не  втілившись  у  дію.
Офеліє!  В  своїй  молитві,  німфо,
Згадать  мої  гріхи  не  забувай!

*****

William  Shakespeare  «To  be,  or  not  to  be:  that  is  the  question»

To  be,  or  not  to  be:  that  is  the  question:
Whether  'tis  nobler  in  the  mind  to  suffer
The  slings  and  arrows  of  outrageous  fortune,
Or  to  take  arms  against  a  sea  of  troubles,
And  by  opposing  end  them?  To  die:  to  sleep;
No  more;  and  by  a  sleep  to  say  we  end
The  heart-ache  and  the  thousand  natural  shocks
That  flesh  is  heir  to,  'tis  a  consummation
Devoutly  to  be  wish'd.  To  die,  to  sleep;
To  sleep:  perchance  to  dream:  ay,  there's  the  rub;
For  in  that  sleep  of  death  what  dreams  may  come
When  we  have  shuffled  off  this  mortal  coil,
Must  give  us  pause:  there's  the  respect
That  makes  calamity  of  so  long  life;
For  who  would  bear  the  whips  and  scorns  of  time,
The  oppressor's  wrong,  the  proud  man's  contumely,
The  pangs  of  despised  love,  the  law's  delay,
The  insolence  of  office  and  the  spurns
That  patient  merit  of  the  unworthy  takes,
When  he  himself  might  his  quietus  make
With  a  bare  bodkin?  who  would  fardels  bear,
To  grunt  and  sweat  under  a  weary  life,
But  that  the  dread  of  something  after  death,
The  undiscover'd  country  from  whose  bourn
No  traveller  returns,  puzzles  the  will
And  makes  us  rather  bear  those  ills  we  have
Than  fly  to  others  that  we  know  not  of?
Thus  conscience  does  make  cowards  of  us  all;
And  thus  the  native  hue  of  resolution
Is  sicklied  o'er  with  the  pale  cast  of  thought,
And  enterprises  of  great  pith  and  moment
With  this  regard  their  currents  turn  awry,
And  lose  the  name  of  action.  —  Soft  you  now!
The  fair  Ophelia!  Nymph,  in  thy  orisons
Be  all  my  sins  remember'd.

*****

Вильям  Шекспир:  монолог  Гамлета  «Быть  или  не  быть,  вот  в  чём  вопрос»

(перевод  Бориса  Пастернака)  

Быть  или  не  быть,  вот  в  чём  вопрос.  Достойно  ль  
Смиряться  под  ударами  судьбы,  
Иль  надо  оказать  сопротивленье  
И  в  смертной  схватке  с  целым  морем  бед  
Покончить  с  ними?  Умереть.  Забыться.  
И  знать,  что  этим  обрываешь  цепь  
Сердечных  мук  и  тысячи  лишений,  
Присущих  телу.  Это  ли  не  цель  
Желанная?  Скончаться.  Сном  забыться.  
Уснуть...  и  видеть  сны?  Вот  и  ответ.  
Какие  сны  в  том  смертном  сне  приснятся,  
Когда  покров  земного  чувства  снят?  
Вот  в  чём  разгадка.  Вот  что  удлиняет  
Несчастьям  нашим  жизнь  на  столько  лет.  
А  тот,  кто  снёс  бы  униженья  века,  
Неправду  угнетателей,  вельмож  
Заносчивость,  отринутое  чувство,  
Нескорый  суд  и  более  всего  
Насмешки  недостойных  над  достойным,  
Когда  так  просто  сводит  все  концы  
Удар  кинжала!  Кто  бы  согласился,  
Кряхтя,  под  ношей  жизненной  плестись,  
Когда  бы  неизвестность  после  смерти,  
Боязнь  страны,  откуда  ни  один  
Не  возвращался,  не  склоняла  воли  
Мириться  лучше  со  знакомым  злом,  
Чем  бегством  к  незнакомому  стремиться!  
Так  всех  нас  в  трусов  превращает  мысль,  
И  вянет,  как  цветок,  решимость  наша  
В  бесплодье  умственного  тупика,  
Так  погибают  замыслы  с  размахом,  
В  начале  обещавшие  успех,  
От  долгих  отлагательств.  Но  довольно!  
Офелия!  О  радость!  Помяни  
Мои  грехи  в  своих  молитвах,  нимфа.  



[youtube]https://youtu.be/1CmVVcHxrdo[/youtube]

[youtube]https://youtu.be/Iaa-AQ3RQiA[/youtube]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2016
автор: Володимир Туленко