Вільям Шекспір «Монолог Гамлета»
(переклад Володимира Туленка)
Тож, бути? Чи, не бути? Це – питання!
Де більше гідності: приймати мовчки
Важкі удари долі непростої,
Чи стать в борні супроти мук огидних
І край покласти їм нарешті? Вмерти,
Заснуть та не прокинуться. І знати, що скінчиться
Сердечний біль і тисяча турбот,
Які судились тілу. Цей кінець
Бажать для себе може кожен. Та померти —
То заснуть, чи, може, бачить сновидіння?
Препона, мабуть, в тому, що приснитись
Нам може у смертельнім сні, коли
Вантаж земної суєти ми скинем?
Єдине це і спонукає зносить
Всі біди й горе довгого життя.
Інакше - не зтерпіть нам глуму часу,
Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,
Зневажену любов, та суд неправий,
Нахабство влади, причіпки й знущання,
Що зазнає в нас гідний від привладних,
Хто б це терпів, якшо б удар кинджала
Усе покінчив? Хто би став потіти,
Згинаючись під тягарем життєвим,
Якби не острах, що з незнаним чимось
Є в тій незвіданій країні, звідки
Ще не вертався жоден подорожній?
Миритись легше нам з відомим лихом,
А ніж до невідомого летіти.
Так розум полохливими нас робить,
Рішучість із природженим рум'янцем
Блідими барвами вкриває думка.
А наміри високі, народившись,
Вмирають. Так не втілившись у дію.
Офеліє! В своїй молитві, німфо,
Згадать мої гріхи не забувай!
*****
William Shakespeare «To be, or not to be: that is the question»
To be, or not to be: that is the question:
Whether 'tis nobler in the mind to suffer
The slings and arrows of outrageous fortune,
Or to take arms against a sea of troubles,
And by opposing end them? To die: to sleep;
No more; and by a sleep to say we end
The heart-ache and the thousand natural shocks
That flesh is heir to, 'tis a consummation
Devoutly to be wish'd. To die, to sleep;
To sleep: perchance to dream: ay, there's the rub;
For in that sleep of death what dreams may come
When we have shuffled off this mortal coil,
Must give us pause: there's the respect
That makes calamity of so long life;
For who would bear the whips and scorns of time,
The oppressor's wrong, the proud man's contumely,
The pangs of despised love, the law's delay,
The insolence of office and the spurns
That patient merit of the unworthy takes,
When he himself might his quietus make
With a bare bodkin? who would fardels bear,
To grunt and sweat under a weary life,
But that the dread of something after death,
The undiscover'd country from whose bourn
No traveller returns, puzzles the will
And makes us rather bear those ills we have
Than fly to others that we know not of?
Thus conscience does make cowards of us all;
And thus the native hue of resolution
Is sicklied o'er with the pale cast of thought,
And enterprises of great pith and moment
With this regard their currents turn awry,
And lose the name of action. — Soft you now!
The fair Ophelia! Nymph, in thy orisons
Be all my sins remember'd.
*****
Вильям Шекспир: монолог Гамлета «Быть или не быть, вот в чём вопрос»
(перевод Бориса Пастернака)
Быть или не быть, вот в чём вопрос. Достойно ль
Смиряться под ударами судьбы,
Иль надо оказать сопротивленье
И в смертной схватке с целым морем бед
Покончить с ними? Умереть. Забыться.
И знать, что этим обрываешь цепь
Сердечных мук и тысячи лишений,
Присущих телу. Это ли не цель
Желанная? Скончаться. Сном забыться.
Уснуть... и видеть сны? Вот и ответ.
Какие сны в том смертном сне приснятся,
Когда покров земного чувства снят?
Вот в чём разгадка. Вот что удлиняет
Несчастьям нашим жизнь на столько лет.
А тот, кто снёс бы униженья века,
Неправду угнетателей, вельмож
Заносчивость, отринутое чувство,
Нескорый суд и более всего
Насмешки недостойных над достойным,
Когда так просто сводит все концы
Удар кинжала! Кто бы согласился,
Кряхтя, под ношей жизненной плестись,
Когда бы неизвестность после смерти,
Боязнь страны, откуда ни один
Не возвращался, не склоняла воли
Мириться лучше со знакомым злом,
Чем бегством к незнакомому стремиться!
Так всех нас в трусов превращает мысль,
И вянет, как цветок, решимость наша
В бесплодье умственного тупика,
Так погибают замыслы с размахом,
В начале обещавшие успех,
От долгих отлагательств. Но довольно!
Офелия! О радость! Помяни
Мои грехи в своих молитвах, нимфа.
[youtube]https://youtu.be/1CmVVcHxrdo[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/Iaa-AQ3RQiA[/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2016
автор: Володимир Туленко