Цей світ прогнив,і мабуть пізно р'ятувати,
Я захлинаюся від болі і брехні.
Я ще не встигла головного розказати,
Як Ви вороже піднімаєте мечі.
Нищити все, що я колись любила,
Топчите цвіт, надію молоду.
Я Вам поганого нічого не робила,
Ви розриваєте словами самоту.
Я так любила цей красиви захід сонця,
А Ви на обрії розлили ріки крові.
Все поглинає,ця ненависть і розлука,
А Ви ж любили, Ви також колись любили.
Слова мов стріли, що вбивають в мою душу,
І залишають пустоту, що вигорає.
Я знаю,що кінець той неминучий,
А сереце до останнього чекає.
І ніч розсипала на небі свої зорі,
Малі ліхтарики, що світять не для нас.
Холодний блиск який притягує до себе,
Дивлячись в небо, зупиняється мій час.
Цей світ прогнив, і мабуть пізно рятувати,
А в жилах ще тече жива вода.
Я так хотіла Вам багато розказати,
Та я мовчу, не мов німа, не мов сама....
НАДІЯ КИШЕНЯ 16.06.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672776
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2016
автор: КОЛЮЧКА