нехай усе тільки починається,
нехай кінець ближчий, ніж початок,
та я дивитимусь
довго й наполегливо,
мружачи очі,
гублячи фокус,
шукаючи правильний ракурс,
як ти стоїш серед темного полотна
якогось навіженого
художника-абстракціоніста,
як від твого подиху
(орбіт?)
зміщуються орбіти
мазків,
вималюваних дитячими
акварельними фарбами.
нехай усе прямує до свого
логічного кінця,
нехай між твоїм і моїм кінцем буде
проміжок часу рівно від
сьомої до десятої ранку,
нехай мій кінець буде першим,
аби не було так образливло.
а в тебе буде три години, аби
запитувати себе,
чому все так сталось,
чому сонце кожного разу
сідає з іншого боку,
чому вітер сьогодні зі сходу,
чому, чорт забирай, кава холодна,
покличте адміністратора.
власне, нехай усе йде до біса,
нехай біс не йде до мене,
нехай знову буде ніч,
брудний бар із портретами
чарльза буковскі на стінах,
нехай буде собачий
лютневий холод,
нехай собаки перестануть
лютувати під моїми вікнами.
нехай буде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672812
Рубрика: Верлібр
дата надходження 17.06.2016
автор: Мио Гроцкий