Своє серце зігрію ромашкою...
Шкода щастя... Загублена мить.
Я сорочки торкнусь бідолашкою...
Душа гірко слізьми забринить.
Рано-вранці босоніж травицею
Назбирати біжу промінців...
Вони будуть моєю скарбницею...
Нехай нищать з думок камінці!
- Як кохали!.. Нас сонечко бачило...
В піднебесся злітали удвох...
Чи хоч щось для розлуки би значило...
Щоб почула молитви обох!..
- Я чекаю... Хай час лине птахою...
Шаленіє до самих сивин...
Зникне біль з неминучою плахою...
Проростає в минуле полин.
- Щастя знайде нас! Де б не губилося...
Ми нап`ємось його досхочу...
Мрії збудуться! Так нам судилося...
- Вірю в казку... в добро... - шепочу.
17.06.2016 г.
Фото з інету.
---------------------------------------
Верю в сказку...
Я согрею сердечко ромашкою…
Напою душу чистой росой.
Тело крою знакомой рубашкою...
- Мое счастье сейчас не со мной...
Босиком по траве ранним утречком
Побегу я лучи собирать!
Пусть покоем украсят минуточки...
Пусть помогут любимого ждать!
Обнимая нас, солнышко видело,
как взлетали вдвоем к небесам...
Как разлука жестоко обидела...
Не прислушавшись к нашим словам.
- Я дождусь. Время быстрою птицею
Пронесется под небом седым...
Дни тяжелые легкой страницею
Нам покажут, что прошлое – дым.
- Что хочу – обязательно сбудется!
К звездам просьбу тихонько шепчу…
- Счастье будет! Оно не заблудится...
Верю в сказку, в добро и мечту...
17.06.2016 г.
Фото из инета.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2016
автор: Любов Вишневецька