Нагідки та ще чорнобривці,
Я нарву у своєму саду,
І до мами піду у гості,
Букет квітів, нині покладу.
Часто їздити, жаль, не можу,
Нема часу та й далеко ти,
Не покину тепер чужину,
Сил не маю, сюди часто йти.
Тут коріння своє пустила,
Вже давно на цій святій землі,
Тож у мене, є тут родина,
І онуки і діти мої.
Я давненько у тебе була,
Люба нене, ти мене прости,
Корінці, уже червота їсть,
Це напевно, вже такі роки.
Надто часто, я із тобою,
У розмовах, не тільки у сні,
За хатиною дуже сумую,
Все дитинство, згадаю у ній.
І думками, часто літаю,
По садочку, всій рідній землі,
Я приїду, то ж обіцяю,
Поклонюсь, тобі щиро і їй.
І посиджу, тут, біля тебе,
Квіточки, всі гарно розкладу,
І ти вислухаєш, знов мене,
Забереш, хвилювання й журбу.
16.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672819
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2016
автор: Ніна Незламна