Між хижим світом
й радужним бажанням
пливуть кохання
квіти полум"яні…
То є таємне –
зойк, зомлілий дотик,
і поцілунок
в шию, в вушко, в ротик,
а потім – хвилі,
що живими стали,
і в небо злети,
вище, нижче, далі…
Коханя плин
а також скерцо миті:
з тобою світ
навчаюсь я любити,
бо ми торкать його
хотіли, пізнавали
коли удвох
у небеса упали…
БайдУжі, наглі
ті - чужії очі.
А ти – кохай мене,
мій любий,
найдорожчий!
Природне все
живе,
й лібідо, власне,
і воз"єднАння
в цІле одночасно.
Не зупиняйся,
далі – до нестями:
Кохай мене!
Ми Всесвіт пізнавали…
Зойк ендорфіну,
трепет тіла, крові -
в єднанні світу
ми напевно клони.
Метелик тОркнув –
дотик павутинний.
Зникає все: проблеми,
дійсність, стіни...
Воз"Єднані.
Свята така потреба.
Злетіли вдвох
у прірву, в небо...
В небо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2016
автор: norma Ardeko