Зашелестіло, так тихенько
Немовби вітер стиха мовить,
Що кожен день мене він вмовить
Вставай-но друже, вже світленько.
Вже Сонце кличе до господи,
Зоря зіграла свою пісню
А ти ще спиш, та ось дивись- но,
Розквітли квіти в свою вроду.
Він по вікну тихенько стука,
Та промінь кличе в допомогу.
Йому проклав його дорогу.
Вставати з рання та ще мука.
Але, дощу з рання не спиться.
Та в вікна листя все жбурляє.
До мене стиха промовляє
Та обіцяє не насниться.
Все каже,що той сон облуда,
Що краще дня та лише ночі,
Коли сова там щось белькоче
Та місяць носа пхає всюди.
Мій відлік часу, без зупинки,
Все суне стрілку часову.
Та знов нагадує про ту,
Що все затримувала стрілки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673388
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.06.2016
автор: Dema