Раніше сонце ходило по землі. Любило увесь день воно гуляти.
Насіяло всього... ось гречка, ось овес. Сипнуло чебрецю та м'яти.
Ромашками прикрасило поля, насіяло волошок поміж жита,
червоних маків - щоб цвіла земля. Тут край дороги можна відпочити.
Ходило сонце... Ясніло на землі. Рум'янило тут щічки полуницям.
Черешням, вишням, яблукам смачним веселі розфарбовувало лиця.
Такі рум'яні, гарні. Тільки глянь...Так весело було! Сонце раділо.
О, скільки добрих справ, не зрахувать, на цій святій Землі Сонце
зробило!
Раділо й Небо, дивлячись на це. Дощем рясним навкруг все поливало.
- Як гарно! О, як гарно тут.... - одного разу Небо тихо прошептало.
Почуло Сонце і піднялося ввись, щоб бачити красу ту, щоб світити.
То ж його праці є рясні плоди. А значить, Сонцю є чому радіти!
Цвіте Земля... Тут залишився цвіт. А ясне сонце в небі синім сяє.
І сипле щедро світло-промінці. Усе навколо ніжно зігріває.
Земля і Сонце, Святі Небеса... Всі троє, як одне, і про одне всі
дбають.
Щоб повнилося радістю життя - усі вони життя оберігають!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673424
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.06.2016
автор: Надія Башинська