Стояла осінь в злоті, затуманена,
Коли душа у жінки раптом зранена
Була листом-трикутником. То – звістка…
Вона тепер – вдова, і мама, і невістка.
Мовчала вічність, лиш дивилась злякано
На молоду вдову, що гірко плакала,
Тряслися в частих судорогах плечі,
А біля неї – двійня, ще зовсім малеча.
В руках – трикутник, роковий і… мокрий,
Здалось на мить, що все навкруг замовкло,
Лиш плач її і крик дрібних маляток,
Що на ногах своїх навчились ледь стояти.
Той крик і плач – страшна то долі пісня:
Трикутник всіх життя ділив на «до» і «після.»
І осінь, затуманена, теж плакала…
Й мовчала вічність, лиш дивилась злякано…
19.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673451
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 20.06.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)