Вирувала гроза. Вирувала... Грізно грім гуркотів.
Розшумілася річка.Повновода така...
Розхвилювалась смерічка.
Швидко річка біжить.Ой стрімкі ж ті потоки!
А калина ж стоїть тут на березі роки,
і коріння її вже розмила ріка.
- Ой ти, річко! Спинись! Та куди ж ти така?
Ти ж загубиш калину та малі деревця!
Далі бігла ріка, не спиняла. Бігла стрімко вперед,
із корінням усе виривала.
Молоденьких кленочків не пожаліла...
Вона ж сильна була!.. Та куди зникла та сила?
Вже минула гроза. Буря стихла. Обміліла ріка.
Шумить стиха. А калина рясна пишним ґроном ясним
знов розквітла. Бо зміцніла вона...
Із землею зрослася корінням.
І берізки, й кленочки тут на березі знов підростають.
Правда прикро, що все це було. Вони бурю лиху
пам'ятають.
Та все на краще в житті. Мудрість цю усі знаймо!
То ж корінням міцним на своїй землі проростаймо!
Тоді кроні шуміть... Ні вітрам, ні грозі - не здолати!
- Треба сильними бути! - так навчали мене батько й мати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673459
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.06.2016
автор: Надія Башинська