Вітерець-пустун в гущі верховіть
Голосисту пташечку гойдає.
Я чекав дзвінка вже не першу ніч,
Та від тебе звісточок немає.
Чому в цім житті часто так бува
Чим дорожимо, те чомусь втрачаємо?
І стають порожні душі і слова…
Вічними в стосунках не буваємо.
Телефон дзвонив, телефон кричав,
Марно ніч тривожив та простори.
І лягла на серце німоти печаль
Та в думках лиш докори говорять…
Що таке зробив? Що не так сказав?
Чим тобі наніс душі образу?
Просто з плином часу непотрібним став.
Зрозумів цю істину не зразу.
Час своє зробив… із палацу мрій
Залишились лиш самі руїни.
Заблукала казка у печерах снів
До моєї не верне країни.
Принесе життя зустрічі нові.
Та колишнім я уже не стану.
Буде наче клин в сивій голові
Досвід пережитого обману.
21.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2016
автор: dovgiy