Ти ліпив мене так, як гончар ліпить збанок із глини,
Не жалкуючи сили, старання, уміння й тепла.
Ти заповнював ніжністю лона мого порожнину,
Наче масло, топилась в руках твоїх сильна скала.
І хоч глина тверда була чорна, неначе з болотом,
Із прошарком каміння та шутру з глибоких ярів,
Ти усього себе до останку віддав тій роботі,
Щоб відсіяти зайве.
Ти сіяв... Ліпив.... Ти горів,
Бо ти знав- все удасться тобі, ти ж бо скульптор від Бога,
Від мети не відступиш, нехай би й потратив літа.
Я відчула тебе, й покохала сама ще до того,
Як торкнувсь моїх вуст, щоб вдихнути у мене життя.
Н. Хаммоуда.
21/06/2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2016
автор: Наталя Хаммоуда