Холодно й сиро, піднявся вітер,
Піщов так швидко, не одягнув светр,
Гучно,сердито, гримнув дверима,
Не розумію, в чому причина.
А вітер коси, рвав, майже свистів,
Не розуміла, чого ти зд*рів,
Йшла за тобою і текли сльози,
Уже не любиш, чому погрози?
Вже у під`їзді горіло світло,
Стоїть дівча, молоде принишкло,
Так що то любий, чи то є зрада?
Чомусь незручно,- я промовляла.
Нервово так, собі шепотіла,
А де ж наша, з тобою довіра?
Скажи де ділось, світле кохання?
Тож ти любив, звечора й до рання.
Вже повернулась, мабуть то зрада,
Нехай час пройде, то не завада,
Дівча… спокуса, іду й ридаю,
Нехай змирюся, що ж, почекаю,
Знаю повернешся, відчуваю,
Терпіння є, наберусь,( підожду),
Твою інтрижку, я переживу.
20.06.2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673766
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2016
автор: Ніна Незламна