Не вимолити приязні повік.
Коли прозорим, ніби-то серпанком,
Чи сірим дощовим розтану ранком, -
"Та десь була сьогодні ще", - убік...
"Та що ти! Вже тому минає рік,
Як донесхочу щось там жебоніла,
Співала, реготала, шепотіла,
Не чуючи зловісних крил шулік."
Не випросити крихточку жалю
У серця, що завмерло в летаргії.
Чекає, ось почнуть збуваться мрії,
Діастола наповниться - "люблю" -
Хмільним вином; червона та густа,
В прощання виливається сльозами
І вже на лаві, он під образами,
Під захистом ікони і хреста.
Не вимолити долю, що вже є,
Те і несем, стенаючи, до скону.
Не вічний трон, не забереш корону,
Коли тебе Морана з ніг зіб"є.
15.06
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2016
автор: Ліна Ланська