Сонний дощ так спить десь за хмарами міцно-міцно,
Що спека нахабна звисає, як рідна, з гарячих мостів.
Хтось вивів на вулицю, кольору моркви, патлатого шпіца…
Палаюче сонце на дереві няньчить лінивих котів…
Старий музикант заховався під шепіт осик, та й грає.
Капелюшок неповний схилився так, ніби нічийний, чужий.
І вода у фонтані, скоріше всього, сотню раз закипає.
Зате продавець із морозивом рідко буває сумним…
Місто спить. Прокидається мафія. Ох, це ж сонце,
Що проміння його у небаченій далі безмежно близькі.
А воно все плете і плете із жари золоте волоконце…
Щось на кшталт тих сніжинок, що віддані завжди блондинці-зимі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673906
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2016
автор: _Sensate-Jane_