Задзвонила осінь у високі дзвони.
Ген за лісом - за пралісом
Відгоміння пішло
І упало тишею у стареньку криницю
На самісіньке дно.
А дівчата ту тишу розбили сміхом,
Розхлюпали з відер, до села ідучи.
І лишилась роса, народжена з тиші,
На травах срібніти та дівочих слідах.
Ген за лісом - за пралісом
Осінь дзвонить у дзвони...
* * *
Дерева вагітні небом,
Громами сивими,
Дощами осінніми,
Летять в карооку вічність
Птахами дивними...
Мені б диво-птахою
За деревами полетіти
У вічність -
Тільки осінь гримить
Вже відрами
І листя горить на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673919
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2016
автор: Красуля