ген на горі пагорб зелен
а на душі розцвів терен
і колючками вростає
в тіло неначе востаннє
ген на горі цвітуть маки
де не поглянеш — лиш знаки
де не підеш — все червоно
б'є по очах срібним дзвоном
ген на горі юрба квітів
пахне так затишком світу
хочеш — зірви цілу жменю
чи поклади в снів кишеню
ген на горі вже нічого
лиш фіга і лиш тривога
терен в думки колючками
врізався мов дзвін між нами
22.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673952
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.06.2016
автор: Микита Баян