Слово
рухається
судинами
тіла
і стукотить язиком, ніде правди діти:
завжди є способи когось зрозуміти,
знайти способи надати слову тіла,
вигляду любові,
якщо трішки притримати зло у в'язниці зубів.
В інших випадках - навпаки, сказати все, що хотів.
Слово набирається крові,
слово рум'яниться, плаче.
Якщо не робить нічого хорошого - отже, нічого не значить.
Слова плавно кохаються з думками.
Сподіваюсь, не захворіють, і не стануть венеричними словами,
щоб труїти і далі, окрім оболонки-людини
нову, плодючу долину -
особу.
Так легко щось добре звести
до гробу.
Слова проходять язичну, первинно-язичницьку дорогу.
Деякі схожі на Бога
і світять невмінням,
деякі ж так легко призводять до розуміння.
Врешті-решт, опонент ті слова чує,
які наша душа
годує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674215
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.06.2016
автор: Попіл Фенікса