“How could an angel break my heart?”
Скільки коштує одна жіноча сльоза?.. Я задаюся цим питанням вже три роки поспіль... Відколи відчула тей біль... Непомічений ніким, такий нікому незнайомий і незрозумілий... Пишу, тим часом нишком сама у себе питаю прискіпливо і так в'їдливо, а чи часом це не прояв моєї слабкості?.. Слабкості тривалістю в три, а то й більше років... Чому я досі перебуваю в тому стані?.. Чому він ніяк не хоче покинути мене?.. Вчепився і не відпускає. На мить здається от і все... Але думка та хибна. Біль не вщухає, повертається з шаленою, просто якоюсь містичною періодичністю, вбиваючи мене...
А почалося все так невинно. Хто б міг подумати?.. Ніби земля розійшлася, і я провалилася в пекельні глибини... Скажіть, може, хоча б хто-небуть роз'яснить мені, як людина, просто уособлення янгола для всіх, може так бездушно брехати?.. Є пісня, точно пам'ятаю, у Тоні Брекстон, яка так і називається “How could an angel break my heart?” Якраз моя ситуація. Як могла ця людина так несвідомо, так бездумно гратися моїми почуттями?.. Я не зробила йому нічого поганого. Нікому не зробила. Моя совість і душа чисті, як ранкове небо навесні... без жодної хмаринки...
Може, це я без душі?.. Може, це в мене немає серця?.. Може, вже й розуму немає? Може, я не здатна відчути все глибинне?.. Коли людина спочатку наближає тебе до себе, і ти хочеш стати його другом, а потім різко відштовхує. Коли говорить тобі, що на все заради тебе здатний, а потім просто через якусь там мить ти бачиш палкий погляд у бік зовсім іншої дівчини... Навіщо це все? Для чого? Невже я сама не можу розібрати, що це брехня?.. Невже я черства настільки, що не відчуваю, що все це фальш?.. А якщо і не фальш, то де РЕЗУЛЬТАТИ?.. Чи цей чоловік чекав, що я ОДНА повинна звернути ГОРИ, аби бути з ним? Що я зіграю роль? Що я одягну на себе маску і вже буду не я, а хтось інший?.. Навіть люблячи до нестями, не зможу перша я підійти... і не знайду я тих слів... якщо не бачитиму, що по-справжньому потрібна... Якщо не буде ніякої іншої... Якщо так СУДИТИМЕТЬСЯ...
І винить він мене зараз, я знаю. Авжеж, нинішні дівчата самі кидаються в обійми... Я не можу кидатися хоча б тому, що розумію — не одна... Не одна я в нього на думці.
Ніколи не була я такою, як стала тепер... Серце зачерствіло і стало як та камінюка... Не знаю, чи розтане воно коли-небудь... Я не була раніше такою... Ні, не була... І нізвідки я не бачу розради... Всі звинувачують мене... Відчуваю це на клітинному рівні. Я якась не така... Я не люблю... А крикнути хочеться, що це НЕПРАВДА!!!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2016
автор: Tan