Вібрують руки й серце калатає,
як хвіст телячий все об ребра б‘є.
Прорізалися крила, оживаю,
а хворий мозок – знай все за своє…
Хмарини сірі в небі обнімаю,
заплуталась, не втраплю вже додому.
Із мене почуття дощем стікають,
а вітер таємниче заганяє в кому.
Як камінь (птахом) я додолу лину,
(не важно як) мені б лише літать.
В черговий раз шубовсну у хмарину,
а руки бідолашні все тремтять…
Думки, як блискавки, летять у різні боки,
дзвенить у вухах музикою грім.
А мозок переповнюють потоки –
частина неба я і мій тут дім.
Шматками льоду розчинюся в хмарах,
коли ж нарешті літня крига скресне.
Себе знайду у сірогривчастих отарах
і ніби фенікс з коми все ж воскресну.
Велику дуже маю я надію,
що зрозуміє хтось усе оце.
Поетом стати ще з дитинства мрію,
та імпульс миттю перекошує лице…
25.06.2016
* Пародія на твір автора codyein „Я – частина небес“ ( http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674183 ).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674345
Рубрика:
дата надходження 25.06.2016
автор: Олександр Мачула