На самому краю безодні,
Стою я не тільки сьогодні.
Стою я там майже завжди,
Просто серце кричить :"Ще зажди"!
Тому і не падаю вниз,
Доля такий хитрий лис.
Коли хочеш від болю кричати,
Коли починаєш усе проклинати.
Тобі вона приносить дарунок,
Свій ніжний такий поцілунок.
Неначе до раю втрапляєш.
Розум від щастя втрачаєш.
Та це щастя не вічне.
Зазвичай - трагічне.
Тоді ти знову на краю безодні,
І знову,і знову,не тільки сьогодні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674432
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.06.2016
автор: Бойко Марія