Викотилося з лісу голубе відлуння
І покотилося шляхом у біленьке село
До людей зазирати в віконця.
Так весь день і стратило.
А коли дійшло до моєї оселі,
То вже втомленим вечором
На подвір"я вкотилося, та й:
- Добривечір вам!
- Це відлуння! - застрекотали сороки.
- Ні, це вечір, - схилили голівки квіти
На втомлені колінця:
- Лягаймо спати.
Чи вечір, чи відлуння сіло на мій ганок -
Стомилося.
А до світлиці не заходить.
Його зайти припрошую гостинно.
- Занадто світло у твоїй світлиці.
Боюся знову відлунням стати.
А треба, щоб був вечір,
Бо квіти хочуть спати.
- Коли на тебе чекати?
- Коли на серці смуток будеш мати,
Коханий зрадить
І підуть друзі...
Мій Боже! Ніколи хай цього не буде!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2016
автор: Красуля