Комахами дрібними на вітрах

Комахами  дрібними  на  вітрах,
захопленими  в    кручені  потоки,
рецепторами    внутрішніх  антен
 ми  епохальні  вловлюємо  зсуви.
І  знов  занепадає  вічний  Рим,
у  небі,  понад  варварів  наскоки
злі  ангели  розгнівано    сурмлять  —
розплати  тріумфуючі  склодуви.

О,  скільки  людних  стоптаних  полів,
поглинутих  пожежами  й  мечами,
загублених  без  думки  і  жалю
до  всього,  що  меткі  плекали  руки,
осяде    Атлантидою  на  дно,  
прудкими    заснується  павуками,
і  сни  цивілізації  минуть,
мов  ефемерні  никнучі  сполуки!

Ногою  не  дістать  твердого  дна,
нас    кидає  у  збурених  стихіях,
де  видимий  оголений  абсурд,
не  криючись,  сміється  і  панує,
знайомий  світ  зіщулено  тремтить
і  на  очах    безпомічно  старіє,
твій    голос    за  порогом  помира,
і  слово,  що  вихоплюється,  —всує.

Зігнешся  над  травою  забуття,
що    споконвічні  вистелила  схили,  —
багато  відшуміло  і  пройшло  
поміж    земних  спотворених  проекцій.
Що  діяти  захопленим  в  потік  
подій,  яких  не  ждали  й  не  просили?    
...«Розраду    філософією»  нам
записувавав  приречений  Боецій*.

**  Бое́цій  (лат.  Boethius)  (біля  480–  524  рр.  н.е.)  —  римський  державний  діяч,  філософ,  математик,  християнський  теолог,  який  займав  високу  державну  посаду  при    Теодоріху  Великому  (королі  остготів,    що  завоював  весь  Апеннінський  півострів  і  Сицилію)  і,  заступившись  за  невинного,  сам    був  несправедливо  звинувачений  у  державній  зраді    і  жорстоко  страчений.  В  ув’язненні    написав  головний  твір  свого  життя  —  «Розрада  (або  утіха)      філософією»,  яка  стала  «золотою  книгою»  середньовіччя.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674664
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.06.2016
автор: Вікторія Т.