Виринає силует осики
у оазі буйної лози.
І такий пейзаж цей український,
що ніяк на стримати сльози.
Лепеха, занесена із Криму
певно, що у дзьобі журавля –
символ Трійці і чи не єдиний
оберіг од зайди-москаля.
Де-не-де гойдаються берези.
Вигнались у небо ясени.
Згадують акації – Одесу...
Є і верби. [i]Журяться вони.[/i]
І одна, як сирота, соснина
забуває згарища свої:
і бори-діброви, і гаї,
і сокиру у руці людини,
що явилась у лиху годину
викорінювати рід її.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674683
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.06.2016
автор: I.Teрен