Зустрiв десь разу одного
Я однокласника свого,
Який колись, ще молодим,
Став професiйним вiйськовим.
В Афганi довелось йому
Служити тридцять лiт тому.
Ми пили бiмбер - "за минуле"
I на вiдвертiсть потягнуло
Його (тепер не юнака,
А лiтнього вiдстаника).
Тривала розповiдь була,
Не все i пам'ять зберегла,
Але, запам'ятав слова:
[i][b]"Там цiль - душмана* голова..."[/b][/i]
(Йшлось у ту мить про цiлi бою -
Розповiдач-то звик до зброї...)
Що ж, цiль, звичайно, не нова -
Саме "душмана голова",
Бо на вiйнi, на будь-якiй,
Одвiчний принцип є такий:
Вбий супротивника свого,
Поки не вбили самого!
...А хто такий був той "душман"?
Вiн воював за свiй Афган,
За звичний рух свого життя -
Минулого i майбуття...
Який в "душманськiй головi"
Складався образ "шуравi"**?
Ким кожний з наших солдатiв
Був для "Аллаха воякiв"?
...На кшталт того, як "сепарата"
Сприймають ЗСУ солдати.
...............
Нехай же буде клятим не "душман",
А можновладцi завжди будуть клятi,
Що примушують власних громадян
Чортзна, за що в чужiй державi воювати!
________________________
[i]*"Вояки Аллаха" себе називали "моджахедами". Слово "душман" радянськi вiйськовi перейняли у вiйськових афганського прорадянського режиму. У мовi дарi "душман" означає "ворог".
**Шуравi - оцим словом з мови дарi афганськi моджахеди ("душмани") називали радянських солдатiв.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674703
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 27.06.2016
автор: Mik (галицька миша)