Я більше не боюся помилитись,
Бо Ти не даш в мені помилкам прорости.
Й даруєш мить, щоб вчасно зупинитись,
І вслухатись, і дух перевести.
Ти знову й знову ніжною рукою
Піднімеш голову похилену мою,
І покладеш новий тягар на плечі,
Що втратить гніт, як тільки полюблю
Його і все, що Ти мені вділяєш.
Ти [b]так[/b] в безмежній вірі нас кохаєш,
Поки останній шрам з душі не зліз...
Кохай іще - хай душу омивають
Потоки вдячних, покаянних сліз...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674729
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.06.2016
автор: Лада Край