Від учора слова твої стали далеким минулим,
Ще розкидані речі твої, а між нами вже вічність.
Ти просив стін мене берегти, вони ж, мабуть, поснули…
Від учора самотня зоря на мій впала підсвічник.
Я зібрала слова твої й міцно сховала в долоню,
Лиш слабке «прощавай» винувато сповзає за двері.
По кімнаті твоїми слідами... нехай не схолонуть,
Ранок фарбами сутінків в вікнах безглуздо химерить.
Від учора твій погляд останній ловлю на обличчі,
І твій чай недопитий я пензлем в роки увінчаю.
Стіни не вбережуть, та той погляд надію покличе…
Від учора (вже вкотре) я ранок із ним зустрічаю.
Від учора самотня, хіба можна витримать більше?
І картини мої безутішно мовчать про минуле.
Я створю ще одну, де твій погляд і чай… як раніше,
Де в коханні з тобою щодня, щохвилини тонули.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2016
автор: Олена Жежук