Колись давно жив-був на світі равлик. Звали його Мушлян. Цілими днями він змушений був пересувати на спинці важку ношу - свій будиночок.
Равлик із заздрістю та захопленням спостерігав, як легко та вправно пробівгають повз нього маленькі прудкі мурахи. І йому хотілося позбутися будиночка і поповзти якомога швидше.
У невеселих роздумах Мушлян одразу й не помітив, як став накрапати дощик. А він ставав все ряснішим. В небі заблищала блискавка та погрозливо обізвався грім. "Мабуть насувається гроза" - подумав равлик і став шукати порятунку. Поволі виповз на високу, але міцну стебелину. Примостився під найвищим листочком та заховався в свою затишну хатинку.
Тим часом затанцював вітер і з неба уже не накрапав дощ, а ляв, наче з відра. Води ставало все більше. Врешті її нестримний потік зруйнував щойнозбудований мурашник.
Як тільки гроза закінчилася, Мушлян обережно висунув із будиночка ріжки. Його здивуванню не було меж: що сталося з мурашиним домом? Зрозумів Равлик, що дарма нарікав на ношу, адже вона сьогодні врятувала йому життя.
З тих пір Мушлян ніколи нікому не заздрив - гордо носив хатинку, всіх запевняючи: "Своя ноша - не важка!"
27.06.2016
Картинка з інтернету: https://yandex.ua/images/search
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
Україна, м. Хмельницький
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2016
автор: Світлана Крижановська