Мій особистий звір
заснув,
зіткнувся із тобою,
принюхався, приголубився, став
дитиною незлою
і все забув -
всіх інших нелюдів, з якими довелося
шукати спільну мову.
Моя мова - правда, вона не налаштовує на розмову.
Так уже повелося.
Вогонь душі роздмухав і погасив одночасно
твій вітер,
але мені здалося,
що десь на небесах нас уже приглянули наші спільні діти.
Не даруй мені квітів.
Мені достатньо того, що ти зі мною до станції
"Безмежність".
Два звіра.
Я знайшла у тобі
протилежність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674873
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2016
автор: Попіл Фенікса