Я просто хочу мовчати. І скласти своє розбите дзеркало шматочок до шматочка. Воно так часто розбивається, що зібрати його назад все важче. А найгірше потім знову відбивати в ньому сонце. Через тонку павутинку тріщин побачити небо. Просто висіти на стіні і переконувати себе більше не впасти....
Зараз я візьму в руки червону помаду і напишу на дзеркалі ту фразу, що розбиває його найчастіше. І більше не питатиму. З надпису тектиме червоно-помадна кров. Її шматочки забиватимуться в тріщини. І кожного дня вони висихатимуть і обсипатимуться. Доки одного дня дзеркало не розіб'ється так, що його вже не можна буде зібрати. Але це вже зовсім інше завершення...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2016
автор: #tenderness