Дивись, мене
покусали мурахи. Ось тут.
Я пішла до лісу, щоб змити із себе весь бруд,
всю нудьгу.
Ліс посіяв в мені незвичайну, дикунську тугу,
бо кожен укус мурахи -
як істина,
яку мені не вдавалось побачити через страхи.
Які ж кусючі мурахи!
Чи то я забагато боялась?
Навіть перед тим, як прийти в ліс, я довго вагалась,
шукала відмовки,
та мені набридло говорити лише скоромовки,
тому я сиділа на маленькому пагорбі,
який ще давно обмили дощі.
Я не хочу перевіряти, чи поселились на мені кліщі.
Хочу відірватись від думки, що я людина.
Людина має забагато страху.
Я сьогодні - мураха.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675302
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.06.2016
автор: Попіл Фенікса