Вона вийшла,немов-би, із пі́ни морської -
дивна Діва, ровесниця зір.
Примостилась тихенько на при́чілку долі,
муркотіла,мов
приручений звір.
І дивилася в душу такими очима,
в яких і втонути не жаль.
Розпустилось серпанком життя за плечима,
вкрила коси срібляста вуаль.
Та не довго, тобі, милуватись красою
перепало на долю,на вік.
Збережеш своє серце - гордо тріпне косою,
й розіб"ється, на дру́зги, твій світ.
І як-би не кликав, скільки не звав-би,
всі чепу́рні слова не впопад.
У Ній відтінків, від фальші до правди
трішки більше, а-ніж
п"ятдесят.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2016
автор: Ruzhena