Монолог Герди

Якщо  я  помру,  і  завтра  мене  не  стане?
Кричати,  сміятись?  Кому  і  яка  різниця.
І  холод  улітку.  І  навіть  цей  сніг  не  тане!
Припорошив  монументи,  і  церкву  й  дзвіницю.

Мов  Кай,  що  страждає  від  скельця  у  правому  оці,
Мов  Герда,  я  кличу  тебе:  «Подивися,  я  поруч!»
І  в  мене  є  скельце,  в  грудині  у  лівому  боці.
Продовжую  дихати.  Знову,  і  знову,  і  знову!

Та  вже  задихаюсь.  А  ти  усе  не  впізнаєш.
З  останніх  хвилин  зберігаю  із  льоду  свідомість.
Я  краще  помру.  Ти  живи!  Бо  і  зараз  живеш.
Але  зберігаєш  оскому  у  тілі  натомість.

Хвилини  минули.  Залишилась  пара  секунд.
Мій  друже!  Тебе  обійняти  бажаю  востаннє.
Щасливим  же  стань!  Я  скажу  і  назавжди  піду.
Душею  я  поруч.  До  всього  кінця  існування.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2016
автор: Ірина Морська