мій образ в чашці кави зблід,
фрази важливі мною забуті.
горне в тенета оманливий світ,
ми до людей ланцюгами прикуті.
неначе дерев'яні маріонетки
керуємося чужими нам думками.
з пам'яті спогади важко стерти,
квартири стали сучасними клітками.
шум міський і погляди випадкові
лякають більше,чим смерть.
я вип'ю жадібно людської крові,
лиш би втекти від реальності геть.
мелодія трагічна в голові все грає,
наганяючи душевний біль,
і щось нутрощі мої немов з'їдає,
утворює простір для нових сумлінь.
руки холодні ,мерці ще позаздрять,
німіють і пальці некеровані вже.
але все ж ще з любов'ю пестять
мамине обличчя красиве молоде.
вона безвинно усміхається,мовчить,
очі виблискують при світлі лампи,
в них сльози,ще трохи і закричить,
не вгамують тут ніякі мантри.
крик серце розриваючий , жаданий,
що випустить назовні гнів.
і так зустріне вічний день,полярний,
де не буде небачених берегів.
пройняла мій стан тривожний рідна,
єдина,що відчує кожну клітинку
своєї дитини,яка зневірена,
не знайшовши потрібну підтримку.
знову кружка кави на столі,
цілющий необхідний енергетик,
тепер з нею ми щоночі одні,
замкнулася я,а тиша мій медик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675515
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 01.07.2016
автор: Avrora