[i]Руда осінь посміхнулась
У барвах квітів світ тонув;
Ти сьогодні привітався,
Я помітила красу...
На деревах - лист багряний,
Як в пустелі міражі,
Водопади рік слухняних,
Ти мені щось розкажи.
Невідоме чи забуте...
Бачиш, айстри у саду?!
Ти здивуєш...Та не варто!
Я сюрпризів не люблю...
Несподівана зажура:
Хмари сонце обняли.
Десь у небі південь бачать
Наші сиві журавлі.
Відлітають у тумани
Так далеко...Не сумуй!
Із весню їх побачиш,
Я тобі щось розкажу...
Про сьогоднішнє світання,
Про задуману зорю,
Що рожевою вуаллю
Вкрила осінь золоту.
Про розлогі далі наші,
Про буланого коня,
Про дівча, що верхи скаче,
І вітер в полі обганя.
Щось шепочуть ще бажання...
Дай, тобі я покажу,
Як виходить із смерканням
Діва-місяць на межу.
Та запалить нам стежину,
Чуєш, осені ходу?
То серпневий кущ малини
Вабить всіх, хто ще без сну.
Наостанок - зорі тихі,
Тихі тут й по всій землі,
Тихо падають у осінь,
А згорають по весні...
04.03.2016 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675655
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2016
автор: Євеліна Сафо