Ми не забудемо байдужості степів,
Що нас поїли з грозової хмари,
Ні стогін друга, що від ран хрипів
Та про дружину перед смертю марив,
Ми не забудем чорної пітьми,
Що разом з градом уривалась грубо,
Не розрізняючи де камінь, а де ми,
Ані прокушені до крові спеклі губи.
Чи зможемо простити ще той факт,
Що кращі гинули - таланти й патріоти?
А як підпишемо нарешті мирний пакт,
Чи зітремо із пам’яті усі скорботи?
ЛД
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675761
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2016
автор: Оксана Дністран