Вмовляла небо я!
О як вмовляла!
Сердечно так благала.
Щоби тримало зорі,
Не відпускало -
Сіяли б хай собі
В нічній блакиті,
З небес зоріли і
Прикрашали краєвид Землі.
Та зорі падали на сині луки,
У білих росах світилися яскраво
І тихо між собою гомоніли,
Що тут перебувати їм
Превельми любо.
О! Небо слухати мене не хтіло.
Хто я? Що йому до мене
І до моїх благань?
Воно сміялось сміхом зоресяйним
І сіяло свій дивний зорепад.
07.03.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675763
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2016
автор: Красуля