(і пізнати серце своє через любов іншого)
– хто ж таки розфарбує
це яблуко долі,
коли стерлися пензлі часу
і совість-примара не хоче дати фарб,
а ті, кого вчили тримати
палітру життя,
вже давно студять
гарячі кістки своїх рук
під травою буття, гірко-ядучою,
бо виросла в час потворних смаків смерті
і труїть незрілі паростки
надій наших...
…
зітхає час,
розсівають пам’ять болю
вічно безсонні вітри
над Островом яблук.
… а я знову неумілим учнем
йду слухати мову їх,
не виконавши домашнього завдання:
так і не розбудив совісти своєї,
але прагну здобути правду світу…
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675894
Рубрика: Верлібр
дата надходження 03.07.2016
автор: Касьян Благоєв