Коли небо ставало недужим,
І дощами навідмах шмагало,
Я за тебе над свічкою, друже,
Черконула дідівським кресалом.
На колінах вимолював прощу
День стражденний сльозами оливи,
Як я вийшла, блаженна, на площу,
Щоб сумління омити у зливі.
Лопотали краплини з розгону -
Тільки п’яти мелькали чумазі,
Свічка воском злизала безсоння,
Користаючи збіги оказій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675990
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2016
автор: Оксана Дністран