Вивертаю кишені назовні - а що показати!?
Тільки вітер гуляє. А я так багато хотів
із серцем дитинним та усмішкою немовляти
пізнати планету! Зелену-зелену! - ... й поготів.
Я був наполегливим - та хоч не дочитував книги.
Мені вистачало й думок, щоб знаходити суть.
І от - я з розумним лицем відмінника - недолуги,
не взявши білета, вирушав у далеку путь.
Крізь душу проходили люди, й часи міжсезоння -
між ними, подумав, що ось вже мені пощастить.
На жаль, я був мамин і вірив завжди в забобони -
і так не вдалося ні разу дійти до мети.
Старанність моя похилила донизу і спину -
я бачити став тільки тіні минувших людей,
і жоден із них до мене, на жаль, не спинився.
У власному домі мені не відкрили дверей!
Так довго в мені не всихали ні сльози, ні солі.
Стала віра моя, як на березі моря пісок.
Нерішучість тоді ухопила якась дивна воля -
де ні я, а тим більше мені не потрібен ніхто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676141
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.07.2016
автор: Ліна Біла