Ти так ніжно мовчиш, заливаєш антисупротивне зілля
Ти так поглядом крадеш у ангелів німби
Завтра хай поодинці нас замучить похмілля
Зачепившись за вчора, де ми були Нами
Ти так світло боїшся народження грому
Цілував його щирість, попікся, тремтиш
Мене нудить від того як ти їй на вушко говориш
Навіть байдуже, що... Ти уже не летиш
Ти так високо впав, що сполоханий місяць побляк
Позбирав своє стадо, і молиться як і я
Хочеш то потопчись по мені до хрусту в кістках
Не кажи, що то я... Ти також переповнений зрадою
Задимиться і переросте у оману
Тінь усмішки, блаженна мов дотик до божества
Ти мене відловив на якомусь лимані
Відпоїв, показав, що насправді я не черства
А тепер так невинно заносиш Заточене лезо
Мої груди чекають, на звільнення або прощання
Чорно-білим на боки порозсипалися вежі
Я старалась, ти лиш мені вір Коханий
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2016
автор: Марамі